Воїн на фронті та на сцені: відомий у Дніпрі актор поділився сокровенним

Юлианна Кокошко

– Ігоре, у цій концертній програмі ви не тільки актор, а й режисер. Уже декілька років вона залишається незмінною?

– Ні, програма поступово трансформується, з’являються нові номери, які відображають ті події, що відбуваються. Наприклад, з’явився номер про полонених моряків. Дуже важливо, що нашу роботу у цьому напрямку бачать і можуть оцінити не тільки дніпряни. З театралізованим патріотичним концертом «АТО – Ангели Тебе Оберігають» ми їдемо на гастролі містами України. З виставою «Війни нема… Є» взяли участь у театральному фестивалі HOMO LUDENS у Миколаєві. До речі, вона подана на премію ім. Богдана Хмельницького від Міністерства оборони України в номінації «Театральні твори військової тематики».

– Бути актором – ваша дитяча мрія?

– Гадаю, ні, але дуже задоволений тим, що саме так все склалося. Народився я на Черкащині, в селищі міського типу Драбів. Та більшу частину життя я – дніпрянин. Жодних театральних гуртків не відвідував, але завжди був душею компанії. Мабуть, тому, коли ми з друзями побачили у газеті оголошення про набір на акторське відділення, вони сказали: «Тобі потрібно туди!» У 17 років поїхав вступати до Дніпропетровського театрального училища. На третьому курсі одружився із красунею Світланою, яка вчилася на хореографічному відділенні. Зараз вона також працює у театрі ім. Шевченка артисткою балету.

Відомий у Дніпрі актор поділився сокровенним. Новини Дніпра

– Ніколи не шкодували про вибір професії?

– Ні, але в голодні 90-ті я змушений був піти з театру. Разом із приватним театром з дитячими виставами ми їздили містами, на собі тягали по електричках декорації… Гастрольні пригоди закінчилися, і я став знову приходити до театру ім. Шевченка, де працювала дружина. Сидів на балконі, дивився вистави й плакав – так хотілося повернутися. Вдячний директору театру Валерію Ковтуненку, який дав мені другий шанс. Я знову став виходити на сцену, все складалося нібито добре. Але зараз я розумію, що й мені, як актору, й театру взагалі був потрібен якийсь поштовх. Треба було, щоб щось сталося.

– Для вас цим поштовхом стала війна…

– Так. Війна часто змінює людей. Хтось починає писати картини, вірші… Я повернувся з фронту контужений, трохи заїкався, думав, з акторською кар’єрою все… Вступив до університету культури на режисера естради. Ця освіта мені згодилася. На війну пішов сам: ще АТО не оголосили, а я вже був в учебці. У воєнкоматі запитали про спеціальність, яку я здобув під час служби в армії. Я був командиром самохідної артилерійської установки. Мені кажуть: «Ти що, яка артилерія? Ми зараз їх піхотою задавимо за два мої друзі воюють, а я тут веселю публіку. Це не вкладалося в голові. Я хотів щось ставити і грати про війну, але на цю тему ще нічого не було написано. І я знову пішов до воєнкомату. Написав заяву, що не згодний із висновком лікарської комісії й можу ще знадобитися країні. Так я потрапив під Горлівку, де була справжня війна. Саме там і народилася ідея патріотичного концерту. Прийшло розуміння того, як донести до глядача те, що відбувається. Козацька доба, Євромайдан, АТО – утворився логічний ланцюг. Я зрозумів, що воювати можна не тільки на передовій, а й на сцені. І від цього може бути не менше користі.

Відомий у Дніпрі актор поділився сокровенним. Новини Дніпра

– З цим концертом ви влітку побували на гастролях в Канаді. Розкажіть про враження.

– Канадці були в шоці. Ми розповідали їм правду, але вони сприймали її дуже насторожено. Мабуть, їм здавалося, що у Дніпрі не так уже й багато патріотів, але після концерту вони аплодували стоячи. Ми пояснювали, що бути патріотом у нашому місті значно складніше, ніж, скажімо, в Західній Україні. Канадські глядачі казали, що ми змінили їхню думку про Дніпро. Знаю, потім дехто, перебуваючи в Україні, спеціально їхав у Дніпро, відвідував наш музей АТО. Таким чином свою місію ми, як театр, виконали. Щодо вражень від Канади… Там класні дороги, гарні будинки. Але треба робити, щоб і в нас так було.

– Цього року ви отримали приз фестивалю «Січеславна-2019» за кращу чоловічу роль у виставі «Війни нема… Є». Складно щоразу грати те, що самі пережили?

– І так, і ні. Взагалі такої п’єси немає. Я запросив молодого креативного режисера В’ячеслава Волконського, який обробив цей матеріал. Завжди проживаю виставу по-новому, але якщо її грати щодня, я точно втрачу глузд. Тут є і Шекспір, і ще багато чого. Це про те, як важко інтелігенту на війні. Я теж спочатку думав, як стрілятиму в когось. Дивився на фотографії «Мотороли» з дружиною, з дитиною… Це ж навіть не німці, а наші люди! Такі думки були до першого вбитого товариша. А потім вмикається помста – це вже не людина, а просто ворог. Хоча я досі не уявляю, як це – бути снайпером. Хочу зробити про це виставу.

Відомий у Дніпрі актор поділився сокровенним. Новини Дніпра

– Це буде наступна прем’єра за вашої участі?

– Ні, це поки що творчі плани. А прем’єра очікується наприкінці листопада. Це буде історія про українського солдата, але розказана з гумором – щось на зразок пригод Швейка. Такий собі сміх крізь сльози… Будуть три персонажі, два з яких перевтілюються в інших. Автор тексту сказав, що там нічого не вигадано, все правда. Дуже хочу поїхати з цією виставою на гастролі – в шпиталі, військові частини. Втрьох ми намагатимемося підняти хлопцям настрій. Гадаю, постанова буде цікава й тим, хто воював, і тим, хто не знає, що таке війна. А ще я знявся в ролику на замовлення Дніпропетровської держадміністрації, який має допомогти в лікуванні посттравматичного синдрому ветеранам ООС. Багато в чому я там грав самого себе. Мою дружину там грає актриса нашого театру Вероніка Голованьова.

– А з кінематографом співпрацювати не намагалися?

– Був такий досвід: у «Кіборгах» я знявся в епізоді. Ще грав у фільмі Сергія Лозниці «Донбас», поставив умову, що розмовлятиму тільки українською. До того ж Волконський хоче зняти фільм за мотивами нашої вистави «Війни нема… Є». Правда, поки що не знаю, чи запросить він мене на головну роль… Хоча я все ж таки більше театральний актор. До речі, багато граю зовсім не патріотичних героїв: в «Скрипалі на даху» – урядника Степана, в «Нації» – чекіста-зрадника, в «Мікадо» – несимпатичного міністра з відірваною головою. Що ж, актор має володіти мистецтвом перевтілення.

Відомий у Дніпрі актор поділився сокровенним. Новини Дніпра

Дякуємо: nashemisto.dp.ua

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*